|
www.krolevets.com/forum Все про життя Кролевця. Приєднуйтеся!
|
Попередня тема :: Наступна тема |
Автор |
Повідомлення |
o_dum
З нами з: 19.12.10 Повідомлень: 1
|
Написане: неділя грудня 19, 2010 1:27 am Тема повідомлення: Іван Неменший |
|
|
Перш ніж написати про свого батька, мені хочеться згадати світлої пам'яті Бориса Чернякова, професора Киїівського інституту журналістики. На великому науковому зібранні у Національній бібліотеці імені Стефаника він керував секцією, де я мала виступ про видатного галицького видавця Івана Тиктора. Це було два роки тому -- золотої львівської осені. Після короткої дискусії Борис Іванович раптом промовив: "А ви, певно що, не галичанка". "Ні, -- сказала я, -- не галичанка. Я народилася на тій Сумщині, що споконвіку була Чернігівщиною, -- на Кролевеччині". " І я звідти, "-- сказав Б.І.
Ми листувалися електронкою, і це була його ідея -- сполучити мене з краєзнавчим музеєм. Так я заочно познайомилася із Анатолієм Карасем, що, як і Борис Іванович Черняков, зактивізував мої зв'язки з Кролевцем. Оглядаючи карту Кролевеччини, я згадувала назви, чуті з дитинства: Сейм, Клевень, Глухів, Білопілля, Дубовичі, Ревутинці. І приказку: город Короп, сім церквей, плавучий муст. Якщо не помиляюся, саме там народився Микола Холодний, один із великих українських поетів, автор самвидавних рядків "Сьогодні у церкві коні ночують і воду п'ють..."
Мій батько -- Неменший Іван Оврамович -- народжений 7 липня 1900 року у селі Тулиголови, не належить до знаменитостей. Але його життя -- то частина історії краю і країни, якщо йти за ідеєю Наталії Яковенко ( вона пропагує людиноцентричність історії, адже, окрім державних мужів, ту історію писали й звичайні люди). Він рано осиротів, відчув добре мачушині штурхани, змалку був кмітливим і допитливим, тому й хотів учитися. Зрештою, його письменність висунула у ряди місцевої бюрократії -- в секретарі сільради, а потім і на різні учительські курси. Знаю, що вже маючи двох дітей, батько поїхав на навчання у Харків, у ветеринарний інститут, і повернувся звідти хворим на туберкульоз. Мама його виходила, і тоді він став навчатися в Києві -- на історика-географа, але вже заочно, працюючи завідувачем школи (в той час були такі посади).
Я народилася у Локні, яку не пам'ятаю, але добре пригадую школу в Олексіївці (це вже Чернігівщина) і в Дептівці, де батько директорував. У містечку Березані на Київщині, куди ми переїхали 1960 року, батько вже провадив звичайне життя пенсіонера: ходив з мамою садити сосновий ліс, облаштовував нарешті своє обійстя ( не казенну квартиру), багато читав мемуарної літератури, різних історичних розвідок і таким чином готувався написати свої, приватні, спогади ( вони передані в Кролевецький історичний музей).
Діти егоїстичні в ставленні до батьків -- і це аксіома. Я шкодую, що не записувала за батьком бувальщин. Але добре пам'ятаю його розповідь про евакуацію аж до Узбекистану, де він давав собі раду, навчаючи якогось офіцерського підлітка, тому і мама, і брат із сестрою могли розраховувати на якусь юшку. Мешкали вони в узбецькій мазанці, відділені ширмочкою від господарів. Всіх перетрусила лихоманка-малярія. Коли з батька як з учителя зняли бронь і принесли повістку у військкомат, ніхто не міг його провести на фронт, лиш сестра моя старша, Наталія, підвелася на ноги і поклала йому в дорогу окраєць хліба... Це я чула від батька, коли сестра померла (1977 року).
На війні батько тягав на собі мінометну плиту, ніколи про це не оповідав героїчних історій. Був поранений і контужений, опинився в госпіталі аж у Куйбишеві, де мало не помер від запалення легенів. І при тому не втрачав почуття гумору. Оповідав, як одного разу пішов за ліками без пляшечки. Молода аптекарка подивилася на рецепт і почала вимагати пляшечку. Батько хитав головою, як глухий. Вона зітхнула, витягла з якоїсь шухляди "каламарчик" і налила ліки. Батько взяв їх і голосно промовив: "Спасибі!" Вона аж відсахнулася з переляку.
Повоєнні шкільні педагогічні колективи -- переважно жіночі. Мені здається, що всі вчительки перебували у нас вдома -- вони приходили до мами й сестри, кроїли й шили сукні з крепдешину і крепжоржету, співали, пекли пиріжки.
Батько любив співати -- голос мав не дуже гучний, але приємного баритонального окрасу. У всіх школах діти співали в хорі, але був ще й хор вчителів. Я до цього часу не забула пісню про Дніпро: "Ти течеш віки, Дніпре, серцю милий, води широкі -- ясна далина..."
У свій перший романі "Ексклюзив" (2002 -- Каменяр, Львів) я багато епізодів "позичила" з батькового життя, навіть таку деталь, що мама чистила рибу об дерево -- і луска лишалася на корі. А коли батько йшов з ріки і ніс рибу, його сусіди брали на кпини: "На срібну впіймав?" (тобто -- купив у когось?) "Ага, -- відповідав батько, не вникаючи в жарт...
Мені було років десять, коли він узяв мене із собою до Тулиголов, до рідні -- до Василя Петровича і Євдокії Василівни Неменших. Тоді я вперше пішла в ліс по суниці...
Батькова любов до лісу не пропала до його останніх років. Березань -- не Тулиголови, до лісу треба було йти кілометрів чотири тільки в один бік, але він ходив...
Озираючись на його життєвий шлях, можу сказати одне: він не байдикував, сумлінно вчив дітей, не спокушався ні владою, ні багатством, любив книгу... І любив вогонь: коли топив грубу, відчиняв дверцята. "Ото вже палій! -- казала мама. -- Все думає, що він на нічлігах з кіньми!". А ту частину Тулиголов, де він колись народився, називали паліями, бо там часто щось загоралося, як не хата, т о хлів.
Баткові Бог відміряв довгого віку -- він помер на 96 році життя, встигнувши побавити навіть найменшого, третього, онука, народженого за рік до Чорнобиля.
Оксана Думанська, в дівоцтві Неменша.
Львів --2010 |
|
Догори |
|
|
myzeu
З нами з: 27.05.09 Повідомлень: 209 Звідки: Кролевець
|
Написане: неділя грудня 19, 2010 11:35 am Тема повідомлення: |
|
|
В музей знаходяться дуже цінні для історії Кролевеччии про 1920-ті, 30-ті роки мемуари Неменшого Івана Оврамовича "Мої спогади. Коротенькі етюди на селі" м. Березань. 1996 р.- 55 аркушів.
Машинодрук.
Автор у мемуарах подав спогади про своє дитинство, описав про жителів села, подав історію села Тулиголове, склав родословну сім"ї Неменших. Мемуари є найцікавішою історією Кролевеччини про невідомі 1920-1930 роки. |
|
Догори |
|
|
myzeu
З нами з: 27.05.09 Повідомлень: 209 Звідки: Кролевець
|
Написане: середа січня 04, 2012 4:44 pm Тема повідомлення: |
|
|
В свій приїзд в місто донька І. Неменшого, письменниця, Оксана Думанська подарувала музею свої твори, переклади та книгу З. Левицької "При битій дорозі". Відвідувачи можуть ознайомитися та зробити фотокопії.
|
|
Догори |
|
|
AlyonkaN
З нами з: 07.11.21 Повідомлень: 9
|
Написане: неділя листопада 07, 2021 8:36 am Тема повідомлення: |
|
|
гордимся. Это правда |
|
Догори |
|
|
|
|
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі Ви не можете голосувати у цьому форумі
|
Powered by phpBB © 2001, 2005 phpBB Group
|