www.krolevets.com/forum www.krolevets.com/forum
Все про життя Кролевця. Приєднуйтеся!

www.krolevets.com


 
 ДопомогаДопомога   ПошукПошук   Список учасниківСписок учасників   ГрупиГрупи   ЗареєструватисьЗареєструватись 
 ПрофільПрофіль   Увійти, щоб переглянути приватні повідомленняУвійти, щоб переглянути приватні повідомлення   ВхідВхід 

Дошка оголошень на сайті Кролевця
Cьогодні: середа вересня 18, 2019 10:15 am
www.krolevets.com/forum


Реклама на сайті Кролевця! - www.krolevets.com
Курсы НБУ
Найкоротша історія України і козацтва

 
Нова тема   Відповісти    www.krolevets.com/forum -> Кролевецьке козацтво
Попередня тема :: Наступна тема  
Автор Повідомлення
Кролевич



З нами з: 07.02.09
Повідомлень: 134

ПовідомленняНаписане: п'ятниця березня 06, 2009 6:35 pm    Тема повідомлення: Найкоротша історія України і козацтва Відповісти цитуючи

Я думаю що кролевецьким козакам буде цікаво прочитать дуже коротко історію козацтва. Під Хозарією "конєшно понімаються усі пагані люди, що не хочуть добра Україні, всякой національності".

Хозарія? Гетьманат? Право вибору.

«…то відомо здавна,
Що храм будують не одним горбом…
Коли ж чужинцям потурає влада,
То чобіт завжди робиться гербом!.


Василь Павленко. Місто Іллічівськ.
«Українцям-патріотам».

Користуючись картою „Україна. Адміністративний поділ та історико-етнографічні землі”, я звернув увагу на те, що всі регіони України мають назву (Закарпаття, Волинь, Полісся, Слобожанщина, Запоріжжя, Таврія, ...) за виключенням одного регіону, нашого–південного, причорноморського.

Як твердить історія, наш регіон мав та має власні назви: Скіфія, Буджак, Лукомор"є, Джиністра, Трасністрія, Причорномор"є .... На карті ж місце вільне. Чому?
У декого є підозра, що це плацдарм для українофобської назви – Новоросія! Тим більше, що «п’ята колона» вже зробила російську мову офіційною в Одесі; поставила пам'ятник Катерині ІІ, яка загнала у рабство народ України (і не тільки в Одесі); встановила відлік день історії Одеси всупереч її фактам, …
Цікаво, що з мовчазної згоди владних структур (силових та не силових) робиться це у державі, яка майже вже два десятки років, втретє, пробує вирватись з обіймів „старшого брата” (дві спроби провалені за «братні» гроші). Атакується третя спроба.
Дійсно, у 1802р., на «на козацьких вольних трупах,...» (Т.Г. Шевченко) Запорозької Січі був створений Новоросійський край (Новоросія), який включав у себе три губернії: Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р.– Херсонську) та Таврійську. (Г.А. Заславський). Дати сьогодні назву „Новоросія” цьому обрізаному Таврією причорноморському регіону - не годиться. Необхідно б було зробити адміністративну реформу, щоби щезли сьогоднішні Херсонська, Миколаївська та Одеська області. Спроба була та не пройшла.
Ідуть пошуки іншої назви. Назвати Причорномор'єм – це вже зовсім по-українськи. Який депутат «українського кнесета» за це поголосує?
Оцінюючи діяльність нашої «еліти» на політичному Олімпі, визріла думка - наш регіон буде під назвою Хозарія, тим більше, що на теренах України вже були «Хозарії».

Хозарія І існувала у ті часи, коли від Волги до Дунаю процвітала язичницька Київська Русь. Поруч з вільним народом Русі проживали інші православні та мусульманські народи. Жив тут й кочовий народ - хозари (Поволжжя, Крим, межиріччя Дніпра та Волги. Столиці: Семендер, Ітіль). В свій час, через свою гостинність, вони поплатились всім тим, що мали. Прийшлі з Близького Сходу іудеї, «навели порядок» у їхньому домі, ставши торговим посередником між Київською Руссю та Індією, між православними та мусульманами.
Особливий товар, який поставляли на ринок – раби. Раби під назвою «сакалаби» (слов'яни). На цьому ці посередники заробили свій стартовий капітал. Правляча верхівка хозар прийняла іудаїзм. Не встиг народ оговтатись, як став Великим Хозарським Каганатом (ВХК), з іудейською державною релігією.
Каганат існував у VII-Х сторіччях. Існував до тих пір, поки Святослав Хоробрий (останній Руський князь-язичник) у 965 році не зробив йому «обрізання». Частина хозар розбіглось, «еліта» ж попросилась у Русь. Стали мешканцями Києва (Хозарський квартал).
ВХК перестав існувати як держава, та пам'ять залишилась. До нинішнього дня в Україні нашими силами сіоністи ведуть на Слобожанщині інтенсивні розкопки. Мета –отримати доказову базу, що Українські землі - це Хозарія. Результати розкопок та ідеї ВХК вивчаються у Харківському університеті.

Хозарія ІІ почалась з погромів Православних церквів Петрограду у революції 1917 року під керівництвом «хозар»-масонів, які приїхали туди 14 жовтня 1917 року у запломбованих вагонах (Абрамович М.З., Армад І.Т., Азенбунд М.К., Гозерман М.В., Гребельська С., Кон О.Ф., Константинович А.Є., Крупська Н.К., Ульянов В.І.,Лінде Й.Д.,Мирингоф І.Д.,Мирингоф М.Є.,Морточкіна В.С., Пейнесон С.Г., Погоська Б.Н., Навіч С.Н.,Собельсон (Радек) К.Б., Радомишльська Е.Е., Радомишльський-Зінов'єв (Апфельбаум) О.А., Ривкій З.О., … Всього 227 осіб. Слід вони за собою залишили пам'ятний. Навіть у Філадельфії (1922 р.) було випущено альбом під назвою «Кати України» де опубліковано основні 30 фотографіи (світлин) комісарів з тих 227) та за гроші міжнародних „ротшильдів». Почалась з потоків крові та сліз. Продовжилась - Громадянською війною; конфліктами з Японією, Китаєм та Фінляндією,...; ІІ Світовою війною; війнами у Кореї, В'єтнамі, Афганістані,... Це лиш частина тих країн та територій, де ріками лилась наша кров.
Результат - до влади прийшли потомки тих, хто правив у І-й Хозарії - представники іудаїзму. Французький письменник Е. Дрюмон (ХІХ ст.) сказав: «... від революцій, окрім жидів, ніхто нічого не виграв». Довгі роки ламали економіку та душі словєян, де на місце Бога, поселили страхіття марксизму-ленінізму. Рівень безбожжя свідчить встановлення пам'ятника Іуді Іскаріоту (в повний зріст, з піднятими у небо кулаками) у місті Свіяжську (на р.Свіяга, Росія).
Кат Й. Сталін, з допомогою подібних катів-«хозар» провів індустріалізацію економіки, колективізацію сільського господарства, іудизацію державного апарату та голодизацію народу. Правда, перед смертю іудизацію дещо загальмував. За всю історію ІІ-ї Хозарії, з 1917 по 1991 роки, загинули десятки мільйонів ні у чому не винних людей. «Вовк просто їсти захотів» (Л. Глібов).
Україну ж, як державу, ІІ Хозарія у 1919 році просто роздавила. Залишилась країна, як територія з величезними природними ресурсами та людьми з психологією раба .

Хозарія ІІІ. Правий той же Е. Дрюмон, коли написав, що семіт завжди переступає ту непомітну риску у відношенні з арійцем, за яку, в кінці кінців, буде побитий. Потім він лізе у нору, придумує нову комбінацію, після чого розставляє поетапно перед арійцем нові тенета за всім відомими закономірностями:
І. Окремі особистості об'єднуються у невеликі групки та засновують фінансові товариства;
ІІ. Захоплюють (з допомогою грошей, без шуму) всі ключові місця та посади у державі (у якій живуть), до самих високих (хто у мери, хто у депутати та міністри,..);
ІІІ. Переслідують тих, кто вірить в Христа. Піднімають з лементом вічне питання про переслідування жидів, вимагають за це грошових компенсацій;
ІV. Проводять обвал грошової системи, вершать криваву революцію, і, кінець кінцем, пожирають державу.
Така історія Франції, Америки, Німеччини, Іспанії, Польщі,... На черзі Україна...
Хозарія ІІІ почалось на нашій з Вами святій землі з початком переходу України до самостійності, у 1991 році. Подивіться навкруги, почитайте («Та читайте, од слова до слова, не минайте ані титли...» (Т. Шевченко)). Тоді побачите, що добре згуртовані «хозари», годуючи нас кожний день посулами, світлим майбутнім; розколюючи релігійні конфесії, вбиваючи клин між народами, пішли у наступ черговий раз. Прибрали до своїх рук все: владу (законодавчу, виконавчу, судову); засоби масової інформації (телебачення, радіо, газети, журнали); багатства України-ліс, воду, землю, копалини, промисловість,..(зробіть, ради інтересу, аналіз складу олігархів в Україні, складу Верховної Ради, складу мерів великих та малих міст України, складу «народних» депутатів цих населених пунктів). Йде боротьба за молодь. На сьогоднішній день за даними Всесвітньої організації здоров'я (ВОЗ) Україна займає перше місце по вживанню (починаючи з 5-го класу) спиртного. Чи не пора запитати «…тойді себе: що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?» (Т. Шевченко. Вкотре?
Вдумайтесь, що ще залишилось в українця, як представника титульної нації? Совість, душа та абетка! Через долар добираються й до них. Вже не один українець «за шмат гнилої ковбаси» (Т. Шевченко) продав і брата й матір. Частина розбіглась за кордон у пошуках другої України. А далі думається, що й абетка буде не слов*янська. «Якщо чужинцям потурає влада то чобіт завжди робиться гербом» В. Павленко, м. Іллічівськ.
Каганат стає на ноги. Як тільки він здобуде повну перемогу грішми, мораллю та набере сили, на тій карті, про яку йшла мова вище, великими буквами буде написано - ХОЗАРІЯ, як плацдарм ВХК на Українській землі. Далі все буде по Гітлеру, який висловився, що кордони необхідно постійно розширювати.

Чия ж влада в Україні сьогодні?
Законодавча влада всіх скликань у своєму складі мала та має не менше ¾ депутатів іудейського віросповідання та осіб з 2-3 паспортами різних держав у кармані.
Виконавча влада. Вчитайтесь у прізвища, прочитайте біографії і тоді всім стане ясно, що основна маса – це чужі люди, які стоять біля штурвалу судна під назвою Україна та ведуть це судно у напрямку лиш їм відомому, забезпечуючи при цьому тільки свої інтереси.
Судові, силові та правоохоронні структури-на підтанцьовках 2-х попередніх. Виконують завдання - не допустити народ та його представників на близьку відстань до „еліти”, щоби у них не було можливостей плюнути їм у фізіономію.
Всі три гілки влади (про пресу, немає сенсу говорити) працюють за планом І-го Дрюмоновського етапу. Він завершується.
Так куди ж ведуть «еліту»? А вона нас?
Хто ж є тим козлом-провокатором, який веде це стадо? Ім*я його названо не один раз- міжнародний сіонізм.

Чи є альтернатива?
Кажуть, якщо у народу забрати його історію, то вже за декілька поколінь цей народ перетвориться у масу, якою легко керувати за Римським принципом-батіг та пряник.
Чи є у нас своя історія? Слава Богу, є. Не вспіли нас у масу перевтілити та й ми не захотіли бути нею. Приблизні (нехай історики простять за ненауковий підхід) етапи нашої історії (Скіфо-Сарматський, Київської Русі, Галицький, Литовський, Польський, І-й Гетьманський, Руїна, Московський, Російсько-Австрійський, ІІ-й Гетьманський, Радянський) з неймовірними труднощами ми пройшли, залишивши добре ім'я своє в історії світу.

Ми втретє вступили в етап, де своєю метою обрали: суверенна держава Україна (ІІІ-й Гетьманський). Три спроби нам надано Творцем. Дві профукали.

Гетьманат № 1. Розпочався на початку травня 1648 року неподалік сьогоднішнього м. Жовті Води (річки Саксагань, Жовта, Базавлук-нині Дніпропетровська обл.) за гетьмана всієї України Б. Хмельницького, який і створив І-у Гетьманську державу. Через 6 років (січень1654 р.) Гетьманат заключив договір про протекторат Московської держави, на умовах автономії. Акт приєднання Української держави до Московської 13 років діяв майже бездоганно. Далі його ламали, як з боку України, так і з боку Московії.
Гетьманська держава, як така, практично перестала існувати у 1681 році (Н. Полонська-Василенко «Історія України», т. 2, ст.152), з деякими перервами. Останні залишки державності в Україні було скасовано у 1683 році. . «Слава» Катерині ІІ, яка з успіхом завершила справу «воз*єднання України з Росією», закріпостила селянство України та ліквідувала її військову організацію-Запорізьку Січ. За ці «заслуги» перед Українським народом «хозари» поставили їй пам*ятник в Одеси та Севастополі. Перспектива-встановлення в Україні ордену Катерини ІІ та вручення його депутатам за особливі заслуги перед «хозарами».
З кожним призначенням чергового гетьмана Москвою у Переяславський Договір вносились поправки поки не витряхнули з нього душу. Україну перевели у розряд намісництва, у стан Російської колонії.
Ще тричі Україна ставала єдиною по обидва береги Дніпра. Перший раз у 1668 р., коли Козацька Рада (гетьман Дорошенко) в Опішні (нині Полтавська обл.) не визнала умов Андрусівського миру та виступила збройно. Вдруге - у 1767 р., коли гетьманом України по дві сторони Дніпра було обрано І. Самойловича. Втретє - за гетьмана Мазепи.
Багато української крови пролилось. Були перемоги під Жовтими Водами (нині Дніпропетровська обл.) та Корсунем (нині Черкаська обл.), Пилявою та Зборовом (нині Тернопільська обл.), Батогом та Жванцем (нині Хмельницька обл.), Конотопом та Соснівкою (нині Сумська обл.); були й поразки під Берестечко (нині Рівненська обл.), ....
Але найбільш дошкульними є: зрадницький (з боку Москви), насильницький поділ українських земель по Дніпру у результаті Андрусівського миру (13. 01.1667 р); свари між козацькою старшиною та їх продажність; відсутність єдиної державної мети; відсутність єдиної столиці ((столицею у свій час були: Чигирин ((нині Черкаська обл., за Б. Хмельницького, П. Дорошенко), Немирів (нині Вінницька обл., за Ю. Хмельницького), Гадяч (нині Полтавська обл., за І. Брюховецького), Батурин (нині Чернігівська обл., за Д. Многогрішного, І. Мазепи), Глухів (нині Сумська обл., за К. Розумовського)); поразка гетьмана І. Мазепи під Полтавою, повна окупація України та тотальне винищення козацтва Московськими війсками під Батурином,….
Порівнювати є що. Якщо порівняти ті права, які мали козаки при приєднанні до Московії, з тим безправ'ям, яке було у Московській державі, то бажання у народу України йти у фарватері Москви не було. Дорогу йому показували нагаями.
За Гетьманщини на чолі держави стояв Гетьман. Козаки мали вільні земський та військовий стани, виборний уряд. Майже по всій Європі ще правили безроздільно наслідні монархи. В Україні ж посада Гетьмана була виборною. Вибирала та звільняла з посади гетьмана Генеральна Рада. Похожим чином вибирались керівники держав у Польщі, Австрії, Голандії, Швейцарії, Англії. Гетьман був головою держави, вождем армії, законодавцем, адміністратором-виконавцем, вищим суддею, конкретно відповідальним за здіяне державою. Генеральна Рада контролювала гетьмана. (приклад тому страта гетьманів І. Брюховецького, І. Кониського).
Генеральна Рада. Це-загальна козацька рада замінена представницьким органом (Радою старшин-сенат, палата лордів, сейм, сойм, ..., парламент). Рада старшин була закріплена у Конституції П. Орлика. Вища палата Ради старшин-колегія генеральної старшини (обозний , суддя, підскарбій, писар)-постійна рада при гетьманові.
Суд. Система судів козацька: Генеральний Суд, суди полкові, сотенні та сільські. Судове законодавство Литовське та Звичаєве. Звичаєве право - прадавнє козацьке право, що базувалось на українській ментальності. Передавалось від батька до сина, зберігалось, плекалось ( «Права по котрим судится малоросійський народ», Конституція П. Орлика 1710 р.).
Військо. Основа-козацькі полки. Військо було піше, кінне та артилерія. Порох виробляли у полках, артилерію відливали у Глухові. Крім козацьких полків були наймані війська, які отримували платню. Козаків та селян у найманці не брали.
Місцеве управління-полкова система. Полки виконували військові, адміністративні та судові функції. На чолі полку-полковник (обирались та призначались гетьманом). Полки поділялись на сотні, з сотником на чолі. Сотні-на десятки, які також звались куренями. Старшину вибирали на раді, де були присутніми не тільки козаки, але й духовенство та селяни. Міста мали Магдебургське право, платили податки. Села платили податки, утримували та поповнювали військо.
Суспільний лад.
Шляхта. Костяк освічених та досвічених в управлінні людей. Основа державного апарату. Як правило, покозачена.
Знатне військове товариство-провідна верства із старого реєстрового козацтва. Верхівка, значкові, заслужені, бунчукові, Підлягали лиш юрисдикції гетьмана, полковника,... Отримували землі за службу, з селянами. Часто керували містами.
Козацтво. Основа служилих людей. За службу отримували землю. Торгували без мита. Якщо не могли служити їх переводили у посполиті. Середній клас, юридична категорія. Складалося із: старшини та заможних козаків (козацька верхівка); дрібних вільних виробників, які існували за рахунок своєї праці (козаки); біднота (козацька голота), яка не мала свого власного господарства та продавала себе, як робочу силу на зимівниках багатих козаків.
Духовенство. Не було окремим станом. Розподілялось на біле та чорне. Мали землю.
Міщанство. У козаччині, як правило, не брали участі. Моральний контролюючий орган держави. Положення гірше козацького. Торгували з митом. Міст в Україні було мало.
Селянство (посполиті). Основа населення. Підтримували козацтво. За Гетьманщини-вільні. Могли записуватись до козацтва, до міщан, перейти на слободи. Платили податки тільки державі. Закріпачені (1783 р.) вже після ліквідації Запорозької Січі. Україна кріпосного права у класичному варіанті, до з*єднання з Московією, не знала.

Пробудження національної свідомості народу припадає на початок національної збройної боротьби К. Косинського (кінець 16 ст.). Формування української нації проходило у процесі виробництва. На той час Україна експортувала (через Гданськ,...) зерно, селітру, скло, пиво, залізну руду, поташ (сіль), ванчосу, продукти харчування,... Вільна виробнича сила (козаки та посполиті) у свій час створила свою республіку-Запорозьку Січ. Цей державний устрій перейшов на всю Україну.

Національне визволення завжди має за мету створення національної держави. Це нормально. Не нормально те, що політика Московії та Росії (відносно України) всі 300 років була єдиною-перетворити Україну, з її волелюбною нацією, на провінцію. Конотоп дещо загальмував темп але Андусівський мир поставив хрест на Переяславський договір. Україну розірвали на довгі роки. Останнього носія державності, Запорозьку Січ, зруйнували у 1775 р. Ліквідація Гетьманщини поставила крапку на існуванні держави-Україна, навіть у вигляді автономії, васала Росії.
Та всі спроби вибити з пам*яті народу потяг до волі, мети не досягли. Іскра жевріла сотні років.

Гетьманат № 2. Після більшовицького перевороту у 1917 році протистояння у Російській імперії переросло у громадянську війну. Зчепились між собою десятки претендентів на владу, як в усій імперії, так і у її складових. Масовий терор та звірства більшовиків та їх противників привели передових українців до думки щодо неможливості автономії України у складі Росії. Ця думка у народі перемогла.
22 січня 1918 року 4-м Універсалом була створена Центральна Рада. Під тиском народу проголошена повна державна незалежність України. Більшість(соціалісти), якій армія була не потрібна, ліквідували зародки армії (1-й Український корпус під командуванням генерала П. Скоропадського). Центральна Рада керувати державою була неспроможна.
29 квітня 1918 року на з*їзді (біля 8000 чол.) Ліги землевласників у Києві було оголошено про встановлення «Української Держави» у формі історичного гетьманату, де керівником її оголосили Павла Скоропадського, командира 34 армійського корпусу царської армії (потім 1-й Український корпус), українця, керівника Вільного козацтва з 18 жовтня 1917 року, нащадка Івана Скоропадського (гетьмана часів Гетьманщини І), з наданням йому посади Гетьмана.
Міф, що з руйнацією Запорозької Січі козацтво занепало, безпідставне. Як тільки трапилась нагода, козацтво з*являлось на сцені. Народ пам*ятав своє позитивне та героїчне минуле. Церква (єпископ Никодим) миропомазав гетьмана на владу. Це найбільш велелюдне зібрання народу з часів І. Виговського. Переворот проведено практично без крові. Гетьман взяв на себе всю владу в Україні. Ввів окремий стан-козаків (Полтавщина, Чернігівщина, Слободжанщина) на чолі з Великою Козацькою Радою, як соціальну опору України. Всім підданим надавались громадянські права, повернули приватну власність. Гетьману належало право призначати кабінет міністрів, стверджувати закони, керувати зовнішньою політикою, бути генеральним суддею. біля Києва.
Центральну Раду розпустили. М. Грушевський оселився у Києві.
Державу П. Скоропадський отримав у скрутному становищі. Влади на місцях не існувало, економіка зруйнована, фінансова система не діяла, сільське господарство занедбане.
За декілька місяців в Україні було відновлено адміністративний апарат знизу доверху, почала свою діяльність Державна варта (поліція), зміцнена фінансова та податкова системи, проведена судова реформа, створювалась армія (кадр-козацтво, яке, як стан, існувало до 1917 р. на Полтавщині та Чернігівщині) та Чорноморський флот, почались роботи з аграрної реформи, засновано банки, встановлено дипломатичні стосунки з сусідами (Німеччина, Фінляндія, Австрія, Болгарія, Польща, Туреччина, Литва, Грузія, Кубань, Дон, Крим, Швейцарія, Іспанія, Данія, Швеція, Голандія, Норвегія, Італія, Персія). Йшли переговори з Росією у Києві.
У гуманітарному секторі життя засновано більше 150 шкіл та 3 університети (Київ та Кам*янець-Подільський – державні, Полтава – приватний)), створено Державний Національні Архів, Українську Національну Бібліотеку (більше 1000000 книжок та стародруків), Національну Галерею Мистецтв, Український Історичний Музей, Українську Академію Наук (24.11.1918 р. Президент В. Вернадський), Український Театр драми та опери, Українську Державну капелу, Державний Симфонічний Оркестр. Засновано ряд видавництв. Створено Сенат. Йшла робота щодо встановлення автокефалії Української Церкви.
Гетьманат був сприйнятий у народі з задоволенням. «...у народі таки заговорив голос крові...козацької крові, розлитої на нашій землі, на польських і московських плахах, на турецьких галерах, в московських казематах...»-В. Андрієвський.
Соціалісти ж сприйняли Гетьманат негативно (В. Винниченко пропагував тільки соціалістичний спосіб життя). Вони приклали максимум зусиль своєю діяльністю (офіційною та терористичною) щоби він не привився. В Україні з*явився опозиційний осередок (на чолі з В. Винниченко) та антигетьманська організація (на чолі, з
С. Петлюрою). Організували за гроші більшовиків повстання, яке охопило майже всю Україну (Махно, Шинкар,...). Україна опинилась у кліщах між Антантою, більшовиками, Денікіним та своїми. Ці обставини, політичні та кадрові прорахунки, за якими ключові посади у державі зайняли люди, що вважали спосіб життя в Україні чужим (масони-
С. Ніковський, Ф. Матушевський, О. Лотоцький, С. Петлюра, Г. Степура, Д. Дорошенко, А. Лівицький, С. Єфремов, П. Стебницький, В. Прокопович, М. Іскрицький,
І. Красовський, Д. Григорович-Барський, М. Грушевський,…. Куратор масонства в Україні - О.Ф.Керенський), та те, що у влади стали проросійські партії-Гетьманат №2 перестав існувати. 14 грудня 1918 року, уряд (Ф. Лизогуб) розпущено. П. Скоропадський написав власноручно: «Я, Гетьман усієї України…керуючись благом України, відмовляюся від влади». Чи може хто сьогодні відмовитися від влади?
Доба Гетьманату тривала 7,5 місяці. За цей термін Гетьманат зробив більше для народу, чим вся «рать» Кравчука, Кучми, Ющенко за 17 років.
Порівняйте, хто вміє рахувати!
До влади прийшла Директорія. В. Винниченко, головний керівник повстання проти Гетьманщини, признавав у 30-ті роки, що у нього вимагали «Не чіпайте гетьмана! Не розвалюйте Української Держави!..». Не довго існувала й Директорія. ЇЇ втопили у крові. Де немає згоди, правлять хозари.

Гетьманат № 3. У 1991 році Україна втретє стала на шлях вільної держави після майже трохсот років (1681-1991рр.).
Перебираючи постаті Великих українців (за проханням С. Шустера) втямлюєш, яких великих людей та яку велику їх кількість народила, виховала та не використала Україна. Не легко вибрати з великих найвеличніших, та й критеріїв не достатньо. Тисячі українських постатей використала Варшава, Москва та СРСР для своєї політики.
Сьогодні немає національних керівників-державників в Україні. Є ті у кого завдання одне, шкурне - набити кишені поки при владі. Немає ідеї, яка би стала б близькою народові. Народ зневірився. Розгубили своє-культуру, самобутність. Йдемо на налигачі в інших. Інакше би ми не терпіли появу на наших екранах чужого кіно, на радіо та на сценах-чужого мистецтва, на вулицях та майданах-пам'ятників гнобителям Українського народу.
Правда, в останні роки ми почали повертатись до українських Звичаєвих порядків та до мови предків. Поволі, але вчимо заново свою історію, свою культуру, свою мову. Ту мову, стрижень нації, на якій розмовляли та писали І. Гізель, Сагайдачний, Величко, Самовидець,... До цього часу вона Росією розглядається, як «недоязик», як непорозуміння під акомпанемент своїх «табачників». На цій мові, якою розмовляли наші предки, розмовляли ті 12 племен, які вважали себе руськими за Київської Русі. На цій мові розмовляли та писали у Великому кнізівстіві Литовському.
Скільки ж мук витримав українець, щоби Українець, в кінець-кінців, зберіг свою мову, а значить й ідентичність у світі. Влада ж усі 17 років повертає голову назад - чекає окрику з Москви. Мабудь В. Ленін правий-«Ніхто не винен у тому, що він родився рабом; але раб, який не тільки цурається прагнень до своєї свободи, але виправдовує і прикрашає своє рабство, такий раб є холуй і хам, що викликає законне почуття обурення, презирства й огиди» (Т.21, ст.80-81).
Може нам необхідно, щоби згадати свою національну ознаку та освіжити свою пам*ять - отримати нагайкою (кулаком, стеком, панським різками,...), мяко кажучи, по фізії? Мізки стануть на місце (якщо вони є), й ми станемо хазяями на своїй землі. Або (якщо мізків немає) станемо прислужниками тих, хто будує Хозарію. Спосіб отримання по фізіономії примітивний, коли б'ють можна й звіря розбудити. Тому ті, хто працює над майбутнім Хозарії, так не поступлять. Вони тихо та лагідно приберуть все до своїх рук, у т.ч. конституційно. Ви ж, панове «гої», займайте місце уготоване «Протоколами...» та власним відношенням до самих себе й своїх одноплемінників.
Ми повірили Івану, одновірцю, а він зробив «обрізання» нам, як колись Святослав хозарам. Та так, що ми почали забувати якого ми кореня. Але ж хозари йшли не з добром на нашу землю. Ми ж до одновірців збройно не ходили, по крайній мірі до тих пір поки зло, яке запам*яталось злом та не налилось вухами (Сагайдачний,..)
Ми не ретрогради й розуміємо, що повернутись з 21 століття у 17-18 неможливо, маємо зробити висновки. Наше, має бути нашим - єдина віра у Творця єдиного; українська мова та культура; Звичаєве право; виборність та гласність; добра воля та терпимість до думки другого; суверенна держава для своїх громадян, патріотизм, воля; своя позиція та вміння прийняти позицію другого, своя національна ідеологія.
Число «три» для українця святе. Про це добре написав В. Гаранін у своїй статті «Реве та стогне Дніпр широкий» («Чорноморські новини» від 17.01. 08 р.,…).
Президент України (Л. Кучма, В. Ющенко), кожний у свій час, прийняли Гетьманську булаву, як символ влади, чим продемонстрували своє розуміння, що перспектива Гетьманату №3 є. Як би цей гетьманат не називався, який би він не прийняв вигляд, він має бути Українським. Тільки ми (народ) повинні підставити своє плече у державотворчому процесі та робити це з розумом, з активною (читай українського ідеолога Дмитра Івановича Донцова) українською позицією. Тоді хозари займуть те місце у державі, яке відведене Українським законом, а не їхнім апетитом. Давайте не профукаємо, як у попередні часи. «П*ята колона» не спить. Ми маємо зберегти надбане прадідами та доповнити його нашим поколінням. Тоді приживеться та розквітне держава та її народ. В іншому не бачити нам своєї держави, як власних вух.
Йде війна. Без проголошення. Мета - новий світовий порядок, у якому буде-єдиний ринок, єдиний уряд. Порядок керівництва-засоби масової інформації, кіно, інші «зашморги». Єдиний ринок є, уряд є. Для керівництва «зашморгами» йде набір «рекрутів». В Україні діє «Великий Український Пріорат Ордена Святого Станіслава», масонська організація.
Членами («підсвічниками» Каганату) цього ордену (з прийняттям присяги йому на вірність) стали:
1999 р. Л. Кравчук-президент України; Л. Кучма–1 леді України; В. Пустовойтенко-прем*єр України; Л. Деркач-голова СБУ; М. Азаров-голова ДПА України; В. Жвалюк-І заступник голови ДПА; В. Чалий-начальник головного управління податкової міліції;
О. Петров-начальник управління документального забезпечення адміністрації Президента України, Б. Алексєєнко-голова Держкомітету з охорони держкордону,...;
2000р. О. Кузьмін-Міністр оборони України; О. Бондар-голова фонду держмайна;
В. Дурдинець-міністр надзвичайних ситуацій; С. Куніцин- голова Ради міністрів Криму; П. Германчук-І заступник міністра фінансів України; С. Гриневецький-голова Одеської обласної адміністрації; Д. Табачник-народний депутат; Я. Табачник-директор міжнародного творчого центру; В. Євдокимов-голова вищої ради юстиції; О. Стеценко-заступник МО з озброєння; В. Ткачов-командуючий ППО ЗС України; Ю. Семенов-начальник управління СБУ; Л. Скалозуб-начальник головного управління держслужби з ОБЕЗ ; А. Зленко-міністр закордонних справ України; Л. Костюченко-міністр транспорту; В. Шкідченко--начальник Генерального штабу України; С. Піскун-заступник начальника податкової міліції; І. Біжан-заступник МО; Й. Кобзон; В. Радченко-голова СБУ;...;
2001р. В. Рибак-Донецький міський голова; С. Тулуб-заступник Секретаря національної безпеки України; Г. Кирпа-міністр транспорту; О. Швець-головний редактор газети «Факти»; М. Каленський-начальник КРУ; В. Радецький-начальник Центрального бюро Інтерполу в Україні;...;
2002р. П. Шуляк-начальник Генерального штабу; В. Толубко-начальник Національної академії оборони; В. Гайдук-мініст палива та енергетики; В. Левочкін-начальник державного департаменту з питань виконання наказань; Г. Рева-начальник головного управління державної пожежної охорони МВС; В. Строгий-начальник управління державної охорони; І. Юшко-міністр фінансів…
Членів цього ордена в Україні більше 500. Всі вони, як правило, на державній службі. На державній службі присягали державі, на державній службі присягали Пріорату виконувати рішення та зберігати вірність його принципам. За це отримали („гідне” для державного службовця України) звання – «шевальє» та знак Ордену. Дозволено мати зображення родового гербу.
Вся обойма керівництва (яка періодично тусується та приходить знову до влади) України вишикувалось у потилицю один одному з надією лизн..., пробачте, дочекатись ласки у Пріора щоби попасти до нього у дворову еліту.
Знак (орден, як нагороду) виготовлено спеціально для українських «шевальев». Це лапчатий мальтійський Хрест, в центрі якого малий герб України (Тризуб). Над Тризубом та Хрестом висить монархічна корона (міжнародний знак Ордена Святого Станіслава має дещо інший вигляд).
Всі «шевальє», відповідно до присяги Пріору, на державній службі, з словами «народ» та «Україна» на вустах, за «шмат гнилої ковбаси» продають цей народ гуртом та в роздріб.
В цій війні є 5 дійових типів учасників ( висновок російського вченого - Задерей):
-«явні паразити» (1-2Confused, які свідомо захоплюють всі ресурси та ЗМІ;
-«мародери» (5-7 Confused, які наживаються в умовах хаосу;
-«живі трупи» (80-85%) - жертви інформаційно-психологічної війни, суб*єкт маніпуляцій;
-«контужені»(5-7Confused - ті, хто розуміє, що робиться але надіється, що «рассосётся»;
-«передовий загін»(1-2Confused- ті, хто розуміє та веде посильну боротьбу з цим явищем.
Ця війна стирає у народах історичну пам*ять, народ стає товаром. За товар-долари, порно, наркотики, алкоголь, зухвалість влади,….
Розбудимо «живих трупів»-залишимось народом. Якщо ні, то підемо Кучманським шляхом (татари водили ним ясир у свій час) у небуття, з внуками та правнуками. На карті ж великими буквами на місці Україна буде написано Хозарія.
Все залежить від волі кожного Українця, від волі нації.

Панове! Перехрестя доріг. Вибирайте. У Європу чи в Азію, у Гетьманат чи в Хозарію, у громадяни чи у холопи. У громаду П. Могили, В. Острозького, Сагайдачного, ..., чи до хозарина у найми. Витязі! Зупиніться, подумайте (бажано б своїм розумом, не запозиченим).
Ті-на схід, а ті-на захід,
Тим дай долар, тим-рублі...
А Дніпро-до баби Катрі:
«Бабо, а куди мені?..»
Баба поралась в оселі,
зрозуміла, в чому суть:
«Не хвилюйся, то – лакеї.
А твої сини ростуть»...
В. Павленко.


Використана література:
Т. Шевченко «Кобзар»;
Д. Лащенко «Лекції по історії Українського права»;
М.Драгоманов «»Пропащий час.Українці під Московським царством»;
О. Оглоблин «Українсько-Московська угода 1654»;
Д. Донцов «Українська республіка (1654-1734)»;
М. Брайчевський «Приєднання чи воз*єднання?»;
М. Грушевський «Історія України-Руси»
В. Полонська-Василенко «Історія України»;
«Протоколы «Сионских мудрецов»;
Е. Дрюмон «Еврейская Франция»;
Д. Дюк « Еврейский вопрос глазами американца. Мое исследование сионизма»
Г. Клімов «Божий народ», «Песнь победителя»;
Е. Ходос «Еврейский синдром»;
М. Сенченко «Четверта світова війна»;
«Катихизис советского еврея»;
Г. Заславський «Большой Юг Украины»;
Карта «Україна. Адміністративний поділ та історико-етнографічні землі”, рекомендована Міністерством освіти і науки України (лист 1\11 2957 від 05.07.2001 р). Редактор С.В. Капустенко. Надрукована 2002р у 5000 екз. у Дніпропетровську.
Вірші поетів м. Іллічівська «День стиглого сонця».


Д. Максимів. Одеса
Догори
Переглянути профіль користувача Відіслати приватне повідомлення
Показувати:   
Нова тема   Відповісти    www.krolevets.com/forum -> Кролевецьке козацтво Ваш часовий пояс: GMT + 2 Години
Сторінка 1 з 1

 
Перейти до:  
Ви не можете писати нові повідомлення в цю тему
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете голосувати у цьому форумі

Реклама на сайті Кролевця! - www.krolevets.com




Powered by phpBB © 2001, 2005 phpBB Group