З книги "З історії Сумщини. Історичні нариси. / Анатолій Карась - К., 2006"

Огієвські та Т.Г. Шевченко

Вдругій половині ХІХ ст. місто Кролевець, як і зараз, розташовувалося на Києво-Московському тракті і минути його було неможливо. Саме по цій дорозі і проїжджав Тарас Григорович Шевченко, коли останній раз повертався з України в Петербург. Відвідавши своїх друзів Лазаревських в с. Гирівка (нині Шевченко) Конотопського повіту і, забравши братів Івана та Федора Лазаревських, поїхали далі — в Кролевець, де мешкала рідна сестра Лазаревських Глафіра Матвіївна Огієвська. В їхньому будинку, розташованому на західній околиці міста, часто зупинялася рідня Глафіри Матвіївни /Жур, 1970. — С. 262/. Тут, 25 серпня 1859 р., Т. Г. Шевченко з Лазаревськими і зупинився на ніч. Господар — Дмитро Петрович — знаходився на службі в Глухові. Глафіра Матвіївна Огієвська приймала гостей разом зі своїми слугами. Господиня була на останньому місяці вагітності (14 вересня вона народить сина Михайла) /Козлов, 2000. — С. 75/. Вже відомі точні роки життя Г. М. Огієвської. Народилася вона у 1823 р., пішла з життя на початку 1902 р. /Лазаревский, 1999. — С. 86/.

Перебування Т. Г.Шевченка в місті було недовгим. Вранці 26 серпня 1859 року поет з братами Лазаревськими вирушив далі, у Глухів, де й зустрівся з самим Д. П. Огієвським /Жур, 1970. — С. 263/.

Після від'їзду Шевченка, Кролевецький городничий Стражевський надіслав листа на ім'я Чернігівського губернатора: «Вашему превосходительству имею честь донести, что сего 26-го августа проследовал через город Кролевец обратно в Санкт-Петербург академик Тарас Шевченко, по свидетельству Санкт-Петербургского обер-полицмейстера, выданному с разрешения президента Академии ее высочества, Шевченко, как из означенного свидетельства видно, уволен в губернии: Киевскую, Полтавскую и Черниговскую на пять месяцев, для снятия этюдов с натуры; в городе Кролевце ночевал и, пробыв всего 11 часов, получил по отзыву моему из Кролевецкого уездного казначейства подорожную от г.Севска до г. Кром — уехал по тракту на Москву» /Тарас, 1982. —С. 342/.

У подорожній відмічалося: «По указу его величества государя-императора Александра Николаевича, самодержца всероссийского и прочая, и прочая, и прочая. От города Севска до г. Кром академику Тарасу Шевченку с будущим из почтовых давать по две лошади с проводником, за указанные прогоны, без задержання дана в городе Кролевце 1859 года. Августа 26 дня». /Тарас, 1982.— С. 341/.

У наш час коротке перебування Т. Шевченка породило багато вигадок та легенд, а послужили цьому літературні твори, які реального відношення до історичних подій не мають. У пресі журналісти почали плутати вигадки літераторів (на які вони мають право) з реальними фактами. Так, місцевий поет В. Сухомлин написав вірш «Тарасові рушники» /Сухомлин, 1999. — С. 22-26/, в якому Т. Шевченко нібито замовив рушники у місцевого ткача собі на весілля, а після смерті великого поета ці рушники, начебто, поклали йому на домовину, коли її везли з Москви в Канів. Ці події повністю вигадані місцевим поетом і ніякого відношення до історичних фактів не мають. Більше того — навіть переказів таких не було, а свою вигадку поет і сам визнав.

Десятиліттями журналісти пишуть у різних газетах як історичний факт події, вигадані в літературних оповідях, як у письменника Панаса Кочури в оповіданні «Остання подорож» /Кочура, 1965. — С. 109-124/. Він теж свого героя — Т. Шевченка змушує знайомитися з сім'єю ткачів.

За короткий час перебування Т. Шевченка — 11 годин — можна було умившись з дороги, повечеряти, поговорити, виспатися та, можливо, поснідавши і отримавши подорожню, поїхати далі. Часу на посадку груші в серпні /Сереженко/а/, 1989. — С. 3/, ходіння до ткачів уночі бути не могло. Розбита дорога з курявою стомлювала.

Через деякий час Глафіра Матвіївна Огієвська отримала «Кобзар» 1860 року видання з автографом Шевченка: «Глафири Матвеевни Огиевской на память Т. Шевченко» /Сереженко/б/, 1989. — С. 2/.

Краєзнавцю Михайлу Сереженку вдалось встановити, що після смерті Г.М.Огієвської «Кобзар» перейшов до її доньки — Афанасії Дмитрівни Огієвської (згодом начальниці Кролевецької жіночої гімназії). Сім'ї вона не мала. Померла у 1942 році в Кролевці під час німецької окупації. Після війни «Кобзар» опинився у Тамари Володимирівни Ленчевської — племінниці А. Д. Огієвської. Краєзнавцю М. Сереженку вдалося в той час зробити фотокопію автографа, показати книгу письменнику Панасу Кочурі. Той, будучи тяжкою хворобою прикутим до ліжка, перш ніж взяти книгу у руки, попросив жінку дати миску, мило і рушник. Тільки старанно вимивши і витерши руки, взяв «Кобзаря». Останні дні свого життя Т. В. Ленчевська провела в Кролевці. Після її смерті у 1959 році «Кобзар» забрав її син Юрій Сергійович Ленчевський в Москву, де він працював / Ежиков, 1960. — С. 4; Артамонов, 1967. — С. 10; Ленчевский, 1994. — С. 12. Мемуари, 2001. — Арк. 13/. Подальша доля «Кобзаря» невідома. Ю. Ленчевський приїздив на Кролевецький всеукраїнський літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники» в 2000-2004 роках.

На питання директора Кролевецького музею про місце перебування книги з автографом відповідь була незрозуміла. У 2005 р. Ю. Ленчевський признався, що книга у нього, але ті ксерокопії, які він надав, схожі на старі фотокопії краєзнавця М. Сереженка.

Сучасне кольорове фото автографа Т. Шевченка не було надане і на початку 2006 р. — виходить, книга у Ю. Ленчевського відсутня.

Коли у 1861 р. домовину з тілом Т.Г. Шевченка перевозили з Петербурга до Києва, в садибі Огієвських зупинялася траурна процесія з прахом поета /Кролевець, 1976. — С. 330/.

На час приїзду поета родина Огієвських довгий час жила в Кролевці. Розглянемо рід Огієвських. Прадід Д.П. Огієвського — Григорій Павлович Огієвський — з 1741 по 1767 роки був кролевецьким сотником. Дід — Максим Григорович, 1746 року народження, теж. Батько — Петро Максимович — народився в 1772 році, служив колезьким реєстратором. У Огієвських було в достатній кількості землі. Кролевецький сотник Г.П. Огієвський володів в 1764 р. дворянськими маєтками з селянами в м. Кролевці, в селах Андріївка та Реутинці. Частина з них перейшла по роздільному акту 1772 р. до сина Максима Григоровича, а після його смерті — онуку Дмитру Павловичу Огієвському /Милорадович, 1901. — С. 65/. Дітям Д.П. Огієвського кожному в спадок залишилася земля /Карась, 1995. — С. 6-7/.

Дмитро Петрович Огієвський народився в 1810 році, коли Російська імперія вела війни з Іраном і Туреччиною. За життя був православного віросповідання, в бойових діях участі не брав, відзнак не мав. Мав п'ятьох дітей: Олену (1856 р.), Михайла (1859 р.), Василя (1861 р.), Володимира (1862 р.), Афанасію (1865 р.). Перша дитина Олена народилася, коли батьку було вже 46 років. Хрещеним батьком, як і у брата Михайла, у неї був штабс-лікар Іван Федорович Рудзинський / Козлов, 2000. — С. 76/.

У 1834 р. Д.П. Огієвський закінчив курс наук в Московському університеті. З першого березня вступив на службу у Департамент Морського Міністерства помічником Начальника Столу. Десятого березня 1835 р. Урядовий Сенат затвердив його в чині Губернського секретаря. Згідно з проханням звільнився зі служби 23 вересня 1836 р. До 12 березня 1837 р. перебував у відставці. Потім — служба у відділі Духовних справ греко-уніатського віросповідання помічником Столоначальника на посаді архіваріуса. Одинадцятого вересня 1838 р. отримав чин Колезького Секретаря. Призначили старшим помічником Столоначальника Канцелярії. За власним проханням звільнився зі служби 5 лютого 1841 р. через хворобу. Три роки ніде не служив, а у 1844 р. був вибраний дворянством в Земський суд засідателем.

З 20 лютого наступного року із кандидата вступив на посаду депутата Кролевецького повіту, що наглядав за продажем спиртних напоїв. Указом царя від 11 січня 1848 р. підвищений до чину Титулярного Радника. На дворянських виборах 1851 р. був обраний засідателем в Кролевецький повітовий суд. Вступивши на цю посаду 20 червня, пробув на ній шість років.

За цей час в 1853 р. отримав чин Колезького Асесора. З березня 1859 р. знаходиться на посаді «Уполномоченного по полюбовному размежеванию земель» в Глухівському, а потім Кролевецькому повітах. 25 серпня 1859 р., коли Т. Г. Шевченко знаходився в його кролевецькій садибі, він був у Глу-хові, де й зустрівся з поетом наступного дня.

Д.П. Огієвський продовжував поступово просуватися по службі. Указом Сенату від 18 березня 1860 р. за вислугу років йому надається чин Надвірного Радника з 8 травня 1859 р. Через п'ять років за вислугу років надається чин Колезького Радника з 28 травня 1863 р., що відповідало армійському чину полковника або шостому класу по 14-класовому Табелю про ранги (у цивільних установах 1-й клас мав канцлер).

Двадцять дев'ятого січня 1869 р. чернігівський губернатор запропонував губернському правлінню затвердити Д.П. Огієвського на посаді помічника кролевецького повітового справника замість Пластунова-Ковденка. В кінці лютого 1869 р. Міністерство внутрішніх справ Чернігівського губернського правління затвердило Д.П. Огієвського на посаді помічника кролевецького справника, який очолював повітову поліцію, а також був головою Земського суду. Останні п'ять місяців свого життя Д.П. Огієвський був Старшим чиновником з особливих доручень при чернігівському губернаторі. Відома і дата смерті Д.П. Огієвського. В його особовій справі читаємо: «стоя на службе умер 1871, октября 2» /Дело, 1869. — Арк. 12/.

В 1858 р. в місті проживало більше семи тисяч жителів, жінок — 3809, чоловіків — 3425, серед яких дворян — 444 чоловіки і 155 жінок. / Кролевец, 1865. — С. 382/. Для порівняння: в Сумах в 1858 році проживало 11459 чоловік на 1042 гектарах землі. В Кролевці «внутри городской черты под постройками находилось 152 десятин (220,4 га) земли, под сараями и огородами — 164, под улицами, площадями и рекою — 420. В пользовании частных лиц находилось: внутри городской черты — 56 десятин, вне городской черты — 2089» /Сведения, 1855. — Арк. 1об.-2/. Через місто проходило три поштових тракти: на С.-Петербург, Київ, Новгород-Сіверський. Базари проходили два рази на тиждень — по понеділках і п'ятницях. Було три щорічних ярмарки.

Ймовірно, будинок Огієвських, під час перебування там Шевченка, мало чим відрізнявся від звичайної української хати, хіба що багатшим інтер'єром та кількістю кімнат.

Будинки на кордоні Полісся мали житлове приміщення, сіни, їдальню, де стояла піч (ближче до середини будівлі, щоб не втрачалося тепло). Стіни клали в зруб, обмазували глиною, білили. Дах був, як правило, чотирискатний. З появою в XIX столітті великої кількості будматеріалу дворянські будинки обкладали цеглою. В маєтку, як правило, знаходилися господарські будівлі: конюшня, сарай, погріб.

Сучасний будинок Огієвських не відповідає часові перебування Кобзаря /Черняков, 2001. — С. 3/.

У 1919 р. Кролевецький революційний комітет постановив перейменувати одну з вулиць міста Велику Довгалівку на вулицю Т.Г. Шевченка. У 1925 р. в садку дитячого будинку відбулося урочисте відкриття пам'ятника поетові, зробленого молодим місцевим скульптором В. Воецо. У 1961 р. у міському сквері було встановлено погруддя Т.Г. Шевченка /Стожок, 1964. — С.2/.

В садибі знаходиться дуб 3,37 м в обхваті. Місцевий житель, що все життя мешкає поряд з садибою, розповів, що під час німецько-радянської війни дуб був такий самий, тоді тут стояла німецька кухня, і вони, діти, бігали сюди до німця, який їх підгодовував. На фото приблизно 1958 р. дуб такий як і зараз. Можливо, цей дуб, єдине дерево в садибі Огієвських, яке росло під час приїзду Т.Г. Шевченка у 1859 р.

У 1964 р. на будинку встановлено чавунну меморіальну дошку з написом: «Тут був Тарас Григорович Шевченко 25-26 серпня 1859 року», розмір дошки 0,4 м х 0,6 м. У1965 р. в місті був установлений бюст Т.Г. Шевченку. Зараз знаходиться біля садиби Огієвських. В карточці пам'ятників району можна прочитати: «Авторы: скульпторы В.З. Бородай, А.Е. Белостоцкий, О.А. Супрун». Бюст із склобетону— 1,55 м, постамент цегляний, облицьований мармуровими плитами — 3,3 м.

Щорічно, в день народження поета, кролевчани збираються біля пам'ятника для урочистого покладання квітів.

Список використаних джерел

Артамонов, 1967. — Артамонов Р. Подарок Кобзаря // Литературная Россия. — 1967. — № 38. — 15 сентября. — С. 10.
Ежиков, 1960. — Ежиков Р. Подарок Шевченко // Водный транспорт. — 1960. — № 141. — 24 ноября. — С. 4.
Жур, 1970. —Жур П. Третя зустріч. Хроніка останньої мандрівки Т.Шевченка на Україну. К.: «Дніпро», 1970. — 307 с.
Карась, 1995. — Карась А.В. З історії м. Кролевця. — Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 1995. —32 с.
Козлов, 2000. — Козлов О. Родовід Огієвських // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. — Біла Церква, 2000. — С. 75-79.
Кочура, 1965. — Кочура Панас. Вогні Юності. Оповідання, повісті. — К.: Дніпро, 1965. — 294 с.
Кролевец, 1865. — Городские поселения Российской империи. — СПб., 1865. — Т. 5. — Ч.2. — С. 301-304.
Кролевець, 1976. — Шевченківський словник. В 2-х томах. — К., 1976. — Т.1.— С. 330.
Кролевець, 1982. — Кролевець// Шевченківський словник. В двох томах. Том 1. — К.: Гол. Ред. УРЕ, 1976. — С. 330-331.
Лазаревский, 1999. —Лазаревский А. А. Pro domo sua (Про дом мой). — Мегион: Изд-во «Мегалон», 1999. — 148 с.
Ленчевський, 1994. —Ленчевський Ю. На землі Тараса // Прикордонник України. Газета прикордонних військ України. — 1994. — № 39. — 13 серпня. — С. 12.
Милорадович, 1901.—Милорадович Г.А. Родословная книга черниговского дворянства.— С-Пб., 1901. — Т. 1. — Ч. 1 Дворянство пожалованное и дворянство до ста лет.
Сереженко, 1989/а/. — Сереженко М. Т.Г. Шевченко і Кролевець. Третя, остання подорож на Україну // Маяк комунізму. — 1989. — № 30. — 8 березня. — С. 3.
Сереженко, 1989/б/. — Сереженко М. Шевченків автограф // Маяк комунізму. — 1989. — № 48. — 18 квітня. — С. 2.
Стожок, 1964. — Стожок М. Він був у нашому краї // Маяк комунізму, 1964. — № 30. — 10 березня. — С. 2.
Сухомлин, 1999. — Сухомлин В.І. Кролевецький вальс. Поезії. — Суми: Обласна друкарня, видавництво «Козацький вал», 1999. — 56 с
Тарас, 1982. — Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії 1814— 1861. — К., 1982. —432 с.
Черняков, 2001. — Черняков Б. З чим ідемо ми до Тараса? // Кролевецький вісник. — Кролевець, 2001. — № 27. — 28 лютого. — С. 3.

Державний архів Чернігівської області (м.Чернігів)

Дело, 1869. — Дело Черниговского губернского правления по предложению Черниговского губернатора об утверждении в должности Кролевецкого исправника исправляющего эту должность помощника исправника Пластунова-Ковденка и об определении на его место помощником исправника коллежского советника Огиевского. — Ф. 127. — Оп. 13а. — Сп.80. — 31 января 1869 — 27 февраля 1869. — 14 арк.
Сведения, 1855. — Сведения о количестве населения, земель, состоянии торговли и промышленности в городе Кролевце в 1855 г. — Ф. 144. — Оп.2. — Сп.39.

Кролевецький районний краєзнавчий музей

Мемуари, 2001.—Мемуари Юрія Сергійовича Ленчевського. — Основний фонд № 1438. — 21.03.2001. — 58 арк.

Анатолій КАРАСЬ

| нагору |